На жаль, багато жінок просто не знають, які вправи сприяють пружності і підтягнутості сідничних м’язів і надання їм спокусливою круглої форми. Втім, багато тренерів свідомо або через нестачу знань нічого ефективного підказати не можуть.

Тим не менш, не варто впадати у відчай. Є маса вправ, ефективно опрацьовуються сідниці. Про них і поговоримо.

УВАГА: якщо Ви вперше читаєте про наступні вправи, попросіть показати їх Вам в залі більш досвідчених людей. Недотримання правильної техніки і гонка за вагами можуть заподіяти Вам дуже хворобливу травму в області колінного суглоба.

Отже, перше, що Вам потрібно навчитися виконувати, – ці глибокі присідання зі штангою на плечах – один з найефективніших вправ бодібілдингу. Саме глибокі присідання, щоб ікри вкарбовувалася в біцепси стегон, а ви мало не сідали на власні п’яти. Не кожному це вдається зробити через особливості будови скелета, важеля і наявної гнучкості. Крім того, потрібно поекспериментувати з постановкою ніг. Виберіть ту ширину постановки ніг, яка для Вас найбільш комфортна і одночасно дозволяє сісти найбільш глибоко. Найкраще взяти порожній гриф, сідаючи з яким для Вас не становить труднощів, і попросити кого-небудь оцінити глибину присідаючи з боку при різній постановці ніг. Залежно від цієї оцінки та власних відчуттів виберіть оптимальний для Вас варіант. Зробіть кілька підходів з цим же грифом, щоб звикнути до руху й освоїти техніку.

Нагадую, що спина завжди має бути прямим і напруженою, ніяких нахилів вперед (з одночасним підйомом попи вгору) під час опускання і, особливо, під час підйому з присідаючи. Встали прямо з грифом на плечах, випрямили спину, зафіксували і трохи нахилилися вперед в тазостегнових суглобах – всі, з цього моменту цей сегмент Вашого тіла не повинен рухатися, працюватимуть тільки ноги. Дивіться вперед і трохи вгору. Загалом, звичайна техніка присідань. Опускається в пріседе повільно до самого кінця, а в нижній точці, не допускаючи відбиваючи, плавно змінюєте напрямок руху і піднімаєтеся вгору (можна трохи швидше). Всього п’ять сетів з 10-12 повторень (якщо дихальна та серцево-судинної системи досить треновані, то можна виконувати і по 15 повторень). Перший сет надалі буде легким, розминкою, решта досить важкими, робітниками (але це потім, а поки що на самому початку всі підходи повинні бути легкими).

Цю вправу можна замінити (або доповнити) присіданнями на тренажері Сміта. Все те ж саме, але ноги ставите так, щоб Ви присідали, знову ж таки, як можна глибше, але вставали, як би рухаючи гриф вгору і назад. Присідання на тренажері Сміта менш ефективні, ніж робота зі штангою, але в деяких випадках вони можуть стати в нагоді. У більшості людей найбільш глибокий пріседе виходить при вузькій постановці ніг. П’ять сетів з 10-12 (або більше) повторень, перший підхід розминку.

І не забудьте, що глибокі присідання зі штангою на плечах вирощують, в основному, масу сідниць, а не роблять форму. Так що якщо у Вас крижі ні, чи Ви думаєте що вони маленькі – Ви знаєте що робити;)

Як же бути тим, кого цікавить форма і пружність попи? Для Вас теж знайдеться вправа.

Форму і пружність сідниць чудово надають випади зі штангою (моє улюблене вправа:).

Вправа при всій своїй простоті задіє безліч допоміжних м’язів для стабілізації корпусу, в тому числі і тазові м’язи, м’язи низу спини (прямі м’язи), косі м’язи преса і пряму м’яз преса, і головне, як ніяка інша вправа особливо добре розтягує сідниці разом біцепсами стегна . Досить виконувати їх лише один раз на тиждень, при правильній техніці перший місяць у Вас будуть сильно боліти сідниці, може бути навіть з біцепсами стегна, мінімум три дні після тренування, аж до неможливості сидіти на чому-небудь. Втім, такі відчуття можна випробувати тільки при серйозних вагах у цій вправі, так що не лякайтеся.

Вправа можна виконувати двома способами – з гантелями в руках, що є найбільш легким способом, або з грифом на плечах (як при присідання), що набагато важче, тому що Вам доведеться ще утримувати корпус від згинальних моментів ваги на кінцях грифа, тобто в результаті задіюється більшу кількість різних м’язів, а отже, і більше число волокон тих же сідничних м’язів для утримання рівноваги, що в підсумку позначиться більш помітним ефектом.

З точки зору максимальної ефективності вправи, слід виконувати випади з грифом на плечах, хай навіть з порожнім, якщо ваш робочий вага в цій вправі буде зовсім невеликим. Якщо ж Вам буде дуже важко, спробуйте робити випади з гантелями в руках, але в майбутньому Вам потрібно прагнути виконувати цю вправу з грифом. Різницю Ви помітите відразу, на скільки це буде складніше й ефективніше.
Примірна техніка виконання випадів

Початкове положення – стійка на ногах з грифом на плечах, фактично так само як при присідання.
Робимо крок вперед однією ногою, наприклад лівою. Крок повинен бути повільний і підконтрольний, поспіх може призвести до травми зв’язок. Крок вперед по довжині повинен бути такий, щоб передня нога (ліва) зігнулася в коліні рівно на 90 °, задня ж нога (права) при цьому утворює теж кут близько 90 °, і майже дістає коліном до підлоги. Ні в якому разі не можна спиратися на підлогу цим коліном, інакше втрачається весь сенс цієї вправи. Також потрібно намагатися не допускати гострий або тупий кут в передній нозі, яка власне робить випад вперед, тому що якщо кут у коліні гострий – Ви піддаєте надмірної розтяжці свої колінні зв’язки – загрожує дуже болючою і важко заліковувати травми, а якщо кут у коліні буде тупий (тобто ніг занадто далеко виставлена вперед) – Ви просто не зможете встати назад. Своє увагу Ви повинні акцентувати саме на прямому куті в коліні.
Повертаємося в початкове положення

Тому, дуже бажано попередньо зробити випади без ваги або з порожнім грифом, щоб просто підібрати для себе оптимальну довжину кроку і подивитися який кут при цьому утворюється в коліні.

Підйом у вихідне положення силою тільки передньої (у нашому випадку лівої) ноги. Відштовхуйтеся передньою ногою від підлоги і повертайтеся в початкове положення. Слідкуйте за рівновагою тіла, гриф не повинен переважити Вас в будь-який бік.

Для початку Ви можете робити 8-10 випадів на кожну ногу з невеликими вагами, всього 4 походу, включаючи один розминку (саме в ньому Ви можете кожного разу перевіряти довжину Вашого кроки для створення оптимального кута в коліні). У міру зростання ваги, з яким Ви будете робити випади, можна переходити на систему 5 +5, тобто 5 випадів на кожну ногу по 4 підходу. Повірте, цього буде цілком достатньо.

Вправа можна виконувати як кожного разу міняючи ноги, так і по черзі – спочатку випади на одну ногу, потім на іншу. Мої рекомендації – виконувати спочатку випади на одну ногу, потім відразу випади на іншу ногу. Це безпечніше, ніж постійне чергування ніг при кожному випаді. тому що втримати рівновагу тіла до кінця всього підходу простіше саме в такому стилі.

При правильній техніці і нормальному робочому вазі Ваші сідниці і навіть біцепси стегна на наступний день будуть просто кричати від болю при ходьбі або сидінні на чому-небудь. Наполегливо рекомендую Вам починати виконувати цю вправу з порожнім грифом. Перш за все Ви повинні зрозуміти техніку виконання цієї вправи, це убезпечить Вас у майбутньому від можливих травм.
Примітка: цю вправу чудово також розтягує біцепси стегон, що теж є проблемною зоною більшості жінок і не може не порадувати і Вас.

І, нарешті, мертві тяги з майже прямими ногами (техніка мертвої тяги описана тут). Цим вправою Ви вбиваєте відразу трьох зайців – навантажуєте випрямлячі спини, сідничні м’язи і біцепси стегон. Основні вимоги: спина завжди пряма (ніколи не скругляющі її), ноги трохи зігнуті в колінах, гриф весь час рухається близько до стегон, майже ковзає по них, таз відхиляється назад. Нахиляйтеся вперед настільки, наскільки дозволяє гнучкість біцепсів стегон. Всі рухи повільні і підконтрольні

Недавнє весілля Павла Буре запам’ятається гостям не лише шикарним прийомом, а й нарядом молодих чоловіка і жінка хокеїста. Аліна, саме так звуть дружину Павла Буре, була присутня на власному прийомі в спортивному костюмі кранів кольору. Хоча весільний салон вона все ж таки відвідала. На урочистій коли вона  розписувалась була у весільній сукні.

Відомий фігурист Євген Плющенко і продюсер Яна Рудковська, хоч і одружилися 12 вересня 2009, спочатку планували церемонію в число трьох магічних дев’яток. За словами самої Яни, багато весільні сукні їй припали до душі. Але на церемонію вона одягла сукню від Роберто Каваллі.

Свадьба Юлії Началової і футболіста ЦСКА Євгенія Алдонін запам’яталася не тільки красивою церемонією одруження, але й оригінальним букетом одного з гостей. Лев Лещенко привітав молодих рожевим букетом у формі серця зі стилізованим в центрі футбольним м’ячем.

Весіллі дворазової олімпійської чемпіонки Юлії Чепалова і Дмитра Ляшенко передувало пікантну пропозицію. Дмитро закрив Юлю в авто і просив визнання. Звичайно, все було досить жартівливо. Але почуття у цієї пари ідеальні на загальноприйняту думку.

Досить багато часу пройшло з дня весілля художньої гімнастки, чемпіонки світу Аміни Заріпова і соліста групи «Нещасний випадок» Олексія Кортнєва. Але ще довго обговорювалося їх медовий місяць в австрійських Альпах.

Це тільки мала дещиця прикладів зоряних спортивних пар. Розкіш, елегантність, а часом скромність і навіть деяка таємничість властива одружень зірок. І наші спортсмени не виняток.

Можна відзначити деякі спортивні спілки та за кордоном. Вікторія та Девід Бекхем. Мабуть, найвідоміша пара. Їх весілля проходила в Дубліні, в старовинному замку. А кількість гостей перевищувало три сотні. При цьому обслуговуючого персоналу було в півтора рази більше за самих гостей.

Андре Агассі та Штефі Граф таємно повінчалися в Лас-Вегасі в присутності лише найближчих друзів і родичів. Після весілля Штефі пішла зі спорту заради сім’ї.

Багато прикладів зоряних спортивних пар не увінчалися успіхом. Не кожен зможе пожертвувати зоряної спортивною кар’єрою заради сім’ї. Деякі пари, навпаки, з часом тільки зміцніли. Хочеться побажати всім міцних і міцних сімейних відносин заснованих на довірі та любові. І тоді будь-які спортивні рекорди вам будуть по плечу.

На штучне поле “Лужників” гравці ЦСКА вийшли в оновлених формах і оновленим складом: у стані “червоно-синіх” вирішили не ризикувати здоров’ям Алана Дзагоєва і залишили його доліковуватися, а його позицію плеймейкера зайняв новобранець ЦСКА японець Хонда.

Отже, матч розпочався. Перший в міру небезпечний момент біля воріт іспанців виник на 5 хвилині. Нецід поборовся, заволодів м’ячем, відкинув Гонсалесу. Чилієць пробив у бік воріт – мимо. Буквально відразу ж відповіла “Севілья”: Ренато ледь не замкнув небезпечну навісну передачу.

Вже на перших хвилинах поєдинку став показувати себе армієць Хонда, який дуже вдало вписався в нову для себе команду. На 13 хвилині японець щільно вдарив метрів з 20. Варто відзначити, що нарешті ЦСКА знайшов гравця, здатного відмінно бити з лівої ноги: після відходу Юрія Жиркова такого футболіста дуже не вистачало.

18 хвилина ознаменувалася ефектним, але непродуктивним дією Гонсалеса. Він у відчайдушному стрибку намагався “ножицями” замкнути передачу Красича: серб у своєму фірмовому стилі прорвався по правому флангу і видав хороший пас, правда, на не зручною для атакуючого хава “червоно-синіх” висоті.

Однак всі старання ЦСКА в першій чверті матчу перекреслив гол Негредо на 25 хвилині. Щенников не зміг протистояти на лівому фланзі оборони Хесус Навас. Тому вдалося зробити простріл. Ігнашевич не дотягнувся, Акінфєєв запізнився зі стрибком. Центрфорвард андалуссійцев залишалося лише підставити ногу. Березуцький лише поглядом проводив залітали у порожні ворота з трьох метрів м’яч.

У середині першого тайму ЦСКА начебто виглядав непогано: цілком активний рух, швидкі передачі. Але, по суті, жодного стовідсоткового моменту за перші півгодини не відбулося. А на позиції того, що б’є по воротах весь час опинявся Хонда. Нецід був не дуже помітний. У середині першого тайму склалося відчуття, що гра проходить “50 на 50″, переваги у володінні м’ячем у когось із суперників не помітно.

На 37 хвилині здалека ударив Зокора. Позиція у нього була вбивча, але Акінфеєв все контролював. М’яч пролетів вище воріт. Під кінець першого тайму декілька проривів по флангу несподівано зробив Олексій Березуцький. Він навіть видав точний пас на Гонсалеса, але чилієць не зміг завершити цю атаку ударом.

Другий тайм почався активною грою ЦСКА. На 48 хвилині м’яч дійшов до Красича, той вирішив зробити передачу верхом на невисокого Хонду, але японець приловчився і пробив головою. Вийшло слабенько і не зовсім точно, однак старанність Хонди можна відзначити. На 55 хвилині все той же Мілош Красіч вже з центру протягнув м’яч і викотив його на Гонсалеса. Той переправив снаряд у штрафну, але Неціду пробити в черговий раз не дозволили.

Тим часом “Севілья” зробила першу заміну: нічим не виділився Адріано на полі змінив Перотті. Ближче до 60 хвилині гра подуспокоілась, іспанцям вдалося збити темп і ентузіазм, з якими вийшли на поле російські футболісти після перерви. М’яч швидко переходив від штрафної до штрафної, однак цього загострення ні з одного, ні з іншого боку не було. На 64 хвилині право на досить небезпечний штрафний отримала “Севілья”. Стандарт був виконаний гостро: після удару низом снаряд кілька разів підскочив на газоні, і Акінфєєв злегка відпустив від себе м’яч, хоча зміг його зафіксувати другим дотиком.

І ось щаслива хвилина для армійців: на 66 хвилині “червоно-сині” зрівняли рахунок. Гонсалес зважився на хльосткий удар з далекої дистанції. М’яч полетів за цікавою траєкторії і не залишив жодних шансів досвідченому воротареві Палоп, запізнилися з моментом для стрибка. 1-1.

Андалуссійци після пропущеного гола збадьорилися і на 68 хвилині відповіли небезпечним моментом: ледь не дотягнувся до м’яча свіженький Перотті. Але тут і ЦСКА на хвилі успіху накат на ворота іспанців: Нецід намагався пробити низом. Відчувається, як зріс темп гри. Пішла серія кутових біля воріт Палопа. Але в останні 15 хвилин поєдинку “Севільї” знову вдалося заспокоїти гру. Негредо замінили на Кануте. Слуцький теж провів заміну: трохи снікшего в другому таймі Хонду змінив Павло Мамаєв. Останнім помітним епізодом матчу став приголомшливий момент на 85 хвилині. Трибуни ахнули: Нецід протягнув м’яч між двох захисників і бив вже, здавалося, напевно. Але майстерно парирував цей удар воротар іспанців: він у падінні ногою зумів перевести м’яч на кутовий.

У що залишився, нічого вартого уваги не відбулося: ЦСКА відчайдушно намагався створити щось в атаці, “Севілья”, задоволена рахунком, спокійно догравала зустріч. Таким чином, 1-1. ЦСКА зіграв достойно і серйозних провалів майже не допускав. Звісно, м’яч в гостях може дуже і дуже в нагоді іспанцям після відповідної гри. Але ЦСКА як і раніше зберігає шанси на успіх, хоча, враховуючи, що це лише початок сезону в Росії, переграти “Севілью” на чужому полі буде дуже важко.
Ліга чемпіонів. 1 / 8 фіналу. Перший матч

ЦСКА (Росія) – “Севілья” (Іспанія) – 1:1 (0:1)
Голи: Гонсалес, 66 – Негредо, 25
Попередження: Алдонін, 78, Гонсалес, 80, Хонда, 82
Склади команд:
ЦСКА: Акінфєєв, Березуцький, Ігнашевич, Шемберас, Щенніков, Березуцький, Алдонін, Хонда (Мамаєв, 83), Гонсалес, Красіч, Нецід
“Севілья”: Палоп, Фернандо Наварро, Фасіо, Ескюде, Станкявічюс, Адріану (Перотті, 58), Хесус Навас, Ренату (Акоста, 89), “Ромарік”, Зокора, Негредо (Кануте, 76)
Суддя: Бріх (Німеччина)

Чергове розчарування приніс біатлон. З кожною наступною гонкою наші спортсменки все далі віддаляються від п’єдесталу. На цей раз наші біатлоністки не змогли потрапити навіть до числа найкращих десяти. Тренерський штаб нашої біатлонної збірної зробив невелику ротацію складу, випустивши на 15-кілометрову індивідуальну гонку Ольгу Зайцева, Анну Богалій-Титовець, Ольгу Медведцеву і Яну Романову. На “лаві запасних” залишилися Світлана Слєпцова і Ганна Булигіна. Варто нагадати, що саме Булигіна була ближче за всіх з росіянок до медалей у спринті та на гонці переслідування. Мабуть, Анна залишила надто багато сил на перших гонках і їй дали відпочити.

Першою на старт у російської збірної вийшла Ольга Зайцева. Вона стартувала під четвертим номером. Вже на першому вогневому рубежі стало ясно, що Зайцевої в індивідуальній гонці мало що світить. Ольга при повній відсутності вітру і ідеальної погоду в Уістлере змастила два постріли, що автоматично означало дві штрафні хвилини. Не набагато краще на першому стрільбищі відпрацювала Анна Богалій-Титовець. Наша біатлоністка закрила чотири мішені з п’яти. Ольга Медведцева і Яна Романова також не змогли пройти стрілянину без часових втрат. Медведцева “відзначилася” двома неточними пострілами, а Романова – одним.

На другому стрільбищі наші дівчата змогли зібратися і були трохи точніше. Богалій-Титовець, Медведцева і Романова закрили всі мішені, а Зайцева промахнулася один раз. Втім, навіть точної стрілянини було недостатньо, враховуючи, що на лижні російські біатлоністки були в рази повільніше, ніж лідери. Поступово відставання наших біатлоністок від лідируючої групи продовжувала рости, а неточна стрільба лише погіршила становище. Найкращий час серед російських спортсменок показала Ольга Медведцева. Після двох промахів на першому вогневому рубежі Ольга бездоганно відстрілялася на всіх інших, але цього вистачило лише на те, щоб піднятися на 22-е місце. Богалій-Титовець і Зайцева завершили гонку на 25 і 26 позиціях, відповідно. Яна Романова взагалі стала 56-й.

З перших метрів індивідуальної гонки лідерство захопила Тура Бергер з Норвегії. До останнього стрільбища вона йшла по дистанції просто ідеально. Їй вдавалося поєднувати бездоганну стрільбу з високою швидкістю на лижні. І після третього вогневого рубежу перевагу норвежки перед її переслідувачку Оленою Хрустальова з Казахстану становило 44,1 секунди. Хрустальова зробила ставку на точну стрільбу. Представниця Казахстану пройшла всю дистанцію без промахів, але ногами вона йшла набагато повільніше, ніж норвежка. Гандикап Бергер був настільки великий, що Тура змогла безболісно змастити один постріл на останньому стрільбищі і навіть штрафна хвилина не позбавила її олімпійської золотої медалі. У результаті відставання Хрустальова склало 20,7 секунди. За срібну медаль йшла запекла боротьба між двома представницями пострадянського простору – вже згаданої Хрустальова і Дариною Домрачева з Білорусії. Домрачева втратила “срібло” на другому вогневому рубежі, де вона не змогла перевернути одну з мішеней. Решта стрільбища спортсменка з Білорусі пройшла без штрафного часу, але наздогнати Хрустальова їй не вдалося. Олену і Дарину розділили майже вісім секунд.

Без медалей залишилися представниці головних біатлонної держав – Німеччини та Швеції. У німкень ледь “не вистрілила” ветеран Каті Вільхельм. З одним промахом вона прийшла на фініш четвертою. А у шведської збірної – Анна-Карін Улофссон-Зідек, яка закінчила дистанцію лише 17-й. Що стосується головних героїв Олімпіади в жіночому біатлоні Анастасії Кузьміною і Магдалени Нойнер, то вони не вразили. Магдалена вибула з боротьби за місце на п’єдесталі вже на другий стрільбищі, коли зібрала два штрафні хвилини плюс ще один їй була додана за промах на першому вогневому рубежі. Надалі приціл німкені збоїв не дав, але відіграти таке відставання було неможливо. У цьому й специфіка індивідуальної гонки, де за промах нараховуються штрафні хвилини, а не штрафні кола. Тут швидкий хід по трасі не здатний компенсувати недоробки на стрільбищах. І якщо у спринті та гонці переслідування Нойнер змогла дістатися до п’єдесталу і з промахами, то в індивідуальній гонці неточність вилилася в скромне 10-е місце. Втім, варто відзначити, що в підсумковій таблиці Нойнер опинилася в оточенні спортсменок, змастивши по 1-2 пострілів. Так що “залізна німкеня” була як завжди на висоті в бігу, а от стрільба, звичайно, підвела. В іншої олімпійської чемпіонки Ванкувера Анастасії Кузьміної гонка пішла геть погано. Ногами представниця Словаччини працювала непогано, але приціл на своїй гвинтівці налаштувати не змогла. Вже після першого вогневого рубежу Анастасія виявилася, навіть страшно подумати, на незвичній 71-му рядку. Далі Кузьміна продовжила допускати помилки і не змогла жодного разу закрити усі мішені. З п’ятьма штрафними хвилинами олімпійська чемпіонка посіла 39-е місце.

Результати індивідуальної 15-кілометрової гонки налаштовують на песимістичний лад. У програмі XXI зимових Олімпійських ігор залишилися мас-старт і естафета. Згідно медальному плану, наші спортсменки повинні були завоювати “золото” в естафеті. Але з такими результатами швидше варто сподіватися на потрапляння в десятку. Поки що на думку спадає лише одне слово, здатне описати поточні “досягнення”, це – провал.

Слідом за жінками на індивідуальну 20-кілометрову гонку вийшли чоловіки. Традиційно, кольору Росії захищали Євген Устюгов, Антон Шипулін та Іван Черезов. Дебютував на Олімпійських іграх у Ванкувері Микола Круглов, який вийшов на дистанцію замість Максима Чудова.

Першим серед росіян на дистанцію вийшов Євген Устюгов. Один з лідерів загального заліку Кубка Світу 09/10 отримав шостий стартовий номер. Почав гонку Євген ні добре, ні погано. Швидкість його на лижні залишала бажати кращого і росіянин почав відставати від захопив лідерство Крістофа Шуманн. Устюгов компенсував брак швидкості бездоганною стрільбою. Росіянин закрив усі мішені, але Шуманн також подолав вогневий рубіж без штрафного часу. Австрієць лідерство зберіг і навіть зміг відірватися від переслідувачів. На другому стрільбищі Шуманн почав нервувати і змастив відразу два постріли, за що був негайно покараний двома хвилинами штрафу. Євген подібної долі уникнув і свої мішені закрив. Однак навіть ідеальної стрільби в першій половині гонки було недостатньо. Після другого вогневого рубежу відразу шість біатлоністів випереджали росіянина, в числі яких був майбутній олімпійський чемпіон Еміл-Хагле Свендсен. Норвежець знайшов ідеальне поєднання швидкості і стрільби. І якщо після точної стрілянини на першому вогневому рубежі він відставав від Шуманн на 11 секунд, то вже після другого стрільбища захопив лідерство. Щоправда, зброя Свендсен дало збій в самий відповідальний момент – на останньому стрільбищі, але навіть ця прикра промах не стала фатальною.

Перед заключним відрізком на першому рядку несподівано опинився Сергій Новіков з Білорусії. Сергій ставив на точну стрільбу і не прогадав. Білорус точно відстрілявся на всіх вогневих рубежах і поступово поліпшував свої позиції. Спершу він був восьмим, потім шостим, далі третя, а потім першим. Але утримати “золото” Новікову не вдалося. Його швидкість на лижні не йшла ні в яке порівняння з тією, яку продемонстрували норвежці Свендсен і Бьорндален. “Король лиж” за традицією летів по трасі, але набирав штрафний час на стрільбищах. Норвежець змастив по пострілу на другому і четвертому вогневих рубежах. У результаті Уле-Ейнар примчав до фінішу ніздря в ніздрю з Сергієм Новіковим і вони поділили “срібло”. Ну, а “золото” в індивідуальній гонці повезе на батьківщину Еміл-Хагле Свендсен. Після промаху на останній стійці він відставав від Новікова на вісім секунд. Але заключній відрізок дистанції Свендсен подолав на найвищій швидкості і не тільки наздогнав лідера, але і відірвався від Новікова з Бьорндаленим ще на десять секунд.

Євген Устюгов був дуже близький до своєї першої олімпійської медалі. І напевно росіянин піднявся б на п’єдестал, якби не було промаху на останньому вогневому рубежі. І якщо Свендсен компенсувати свою неточність зміг, то Устюгова сил не вистачило. У результаті Євген зупинився в одному кроці від медалі. Щоправда, говорити про зовсім трохи, якої не вистачило, не доводиться, адже відставання росіянина від пари Новиков-Бьорндален склало цілих 40 секунд.

Справжнє нещастя на трасі спіткало Миколи Круглова. Росіянин обрав середній темп бігу, але чудово відпрацював на всіх вогневих рубежах. Після третього стрільбища він займав четверту позицію і шанси на потрапляння на олімпійський п’єдестал були дуже високі. Але на одному з поворотів Микола не втримався і впав. І тут спрацювала відома народна мудрість, яка говорить, що біда не приходить одна. Падіння призвело до пошкодження кріплення ременя від гвинтівки. Круглову довелося долати частину дистанції з гвинтівкою в руках, а потім витрачати час на відновлення кріплення. У результаті на фініші росіянин був лише одинадцятим, і це при бездоганній стрільбі на всіх вогневих рубежах! Тренер зі стрільби біатлонної збірної Росії Андрій Гербулов після закінчення гонки поспішив зняти відповідальність з тренерського штабу за цей інцидент: “Перед стартом ми все перевіряли, і все було в порядку. Микола пошкодив гвинтівку при падінні на дистанції і приблизно кілометр ніс зброю в руках, а потім прикріпив її самостійно. Коли приїхав на стадіон, йому дали гайковий ключ і обойму, яку він втратив при падінні. Але судді були неметких, все робили повільно. Хоча, звичайно, ці кілька секунд не врятували б Миколая “. Черезов і Шипулін вибули з боротьби за високі місця ще на початку гонки. Обох біатлоністів підвела стрільба – три промаху. Черезов закінчив гонку 15-м, а Шипулін – 36-м. Що ж, принаймні, індивідуальну гонку наші спортсмени не провалили, що в світлі останніх результатів уже міні-успіх. Нам лише залишається чекати старту в естафеті. Мабуть, будь-яка медаль – вже межа мрій.

Коротко зупинимося на хокеї. У Ванкувері були зіграні чергові матчі хокейного турніру. І 6-й день Олімпіади породив першу хокейну сенсацію, та й яку! Хто б міг подумати, що “великі і жахливі” канадці поділять очки зі збірною Швейцарії, ще й на очах у переповненого власними вболівальниками “Canada Hockey Place”? Перший період пройшов під диктовку господарів. Денні Хітлі і Патрік Марло відправили дві шайби у ворота Хіллера. Але очікуваного розгрому не вийшло. У другому періоді швейцарці глибоко шокували всю хокейну громадськість. Спершу Іво Рутеман скоротив розрив, а потім Патрік Фон Гюнт зрівняв рахунок – 2:2! Третій період пройшов з невеликою перевагою канадців, але в цілому, на майданчику були дві рівні команди. Швейцарці гостювали у володіннях Мартіна Бродер не рідше, ніж канадці у Хіллера. Виявляти найсильнішого двом збірним довелося в серії післяматчевих буллітів. Перемогу збірної Канади приніс Сідні Кросбі, який переграв Хіллера лише з четвертої спроби. Особливо варто відзначити голкіпера збірної Швейцарії. Хіллер творив справжні дива і багато в чому, завдяки йому, справа дійшла до буллітів.

Неприємно здивувала російську збірна, яка також не змогла завершити свій матч в основний час. Наші хокеїсти втратили в останньому періоді перемогу над збірною Словаччини. У серії буллітів більш щасливі були словаки, які здобули свою першу перемогу на турнірі. Поки без втрати очок йдуть лише американці. “Зоряно-смугасті” розгромили збірну Норвегії з рахунком 6:1 і очолили групу A.

Якраз перед стартом матчу Росія – Словаччина закінчилися виступи чоловіків-фігуристів в довільному катанні. Там після короткої програми лідером був Євген Плющенко, який тріумфально повернувся у великий спорт. Його основними конкурентами в боротьбі за Ванкуверская “золото” повинні були стати Дайсуке Такахасі (Японія) і Еван Лайсачек (США). Першим з плеяди найсильніших виступав японський спортсмен. Такахасі обрав складну програму, з якою не впорався. При спробі виконати четверний кожух Такахасі втратив рівновагу і впав, фактично, позбувшись шансів на золоту медаль.

Наступним виступав Лайсачек. Представник Сполучених Штатів вирішив взяти медаль малою кров’ю, виключивши з своєї програми четверний стрибок. Лайсачек виступив бездоганно і судді без сумнівів відправили його на проміжне перше місце. Завершував програму дня Євген Плющенко. Росіянин виступав як у свої кращі роки, виконав четверний кожух, був артистичний і усмішливий. У пасив Плющенко можна занести лише невелику помарки при приземленні з першого потрійного Акселя. Сам Євген явно відчував, що виконав програму не на всі 100%. Інакше пояснити його задума після закінчення виступу неможливо. Томливе очікування оцінок перервали судді, які виставили оцінки росіянину. На думку журі, Євген був гідний срібної медалі, а “золото” дісталося Лайсачеку, який довгий час не міг повірити в це. Коментувати рішення суддів не хочеться. Якщо ви не бачили виступу Лайсачека і Плющенко, то можете пошукати їх в інтернеті. Краще замислимося про те, чому олімпійські комітети деяких країн можуть вибивати для своїх спортсменів золоті медалі, як це було на Олімпіаді в Солт-Лейк Сіті, коли пара Салі-Пеллетьє отримала друге “золото”, а ми лише говоримо про несправедливість суддів? Хотілося б дочекатися офіційних коментарів представників олімпійського комітету Росії. Або наші функціонери вміють виголошувати палкі промови тільки на бенкетах? Жалко Плющенко, він був гідний другого олімпійської золотої медалі. Не дали і знову вказали нам на наше місце. Гірко і прикро.

За всю свою багаторічну історію Ралі Швеції лише одного разу підкорилося гонщику, що народилася поза Cкандинавский півострова. Однак гонка зразка 2010 пройшла за традиційним сценарієм.

Перед початком ралі журналісти навперебій обговорювали список фаворитів, віддаючи перевагу Себастьяну Лебу, Мікко Хірвонену, Петтер Сольберг і Ярі-Матті Латвале. Крізь цей хор фахівців насилу пробився голос шестикратного чемпіона світу, який заявив буквально наступне: «Не думаю, що я фаворит Ралі Швеції. Тут будуть мати перевагу фінські пілоти ». Але слова француза порахували кокетством.

На кожному етапі чемпіонату світу з ралі перед усіма пілотами стоїть одна-єдина завдання – їхати швидко і не робити помилок. Але для Ралі Швеції вона трансформується – їхати швидко і робити мінімум помилок. Чому? Та тому, що тут неможливо не допускати помилок – вже, як мінімум, по заметах поїзд все, це точно.

Леб не вважав себе фаворитом перед Ралі Швеції

Так, до речі, і сталося! Ні один з пілотів лідируючої групи не уникнув попадання в гостинні шведські замети – навіть Хірвонен і Леб. Втім, їм вдалося зробити це без особливих втрат часу. На відміну від суперників …

Перемоги на спецділянках одержали шість гонщиків: сім разів мав першість Леб, на одну перемогу менше здобув Хірвонен, п’ять разів відзначився Латвала і по одному разу Дані Сордо, Маркус Гронхольм і Мартін Прокіп.

Головним підсумком етапу в Швеції став той факт, що Мікко Хірвонен та Себастьян Леб помінялися місцями! У потрібний момент фін пішов на ризик, що у результаті і принесло йому перемогу, а француз в той же самий час перестрахувався і програв гонку. Браво, Мікко, так тримати!

Все сталося перед СУ14. Дорожнє покриття з сніжно-льодового перетворилося на гравійно-льодове, гума почала втрачати шипи, а зчеплення коліс з трасою з кожною хвилиною погіршувався. Хірвонен вирішив поставити попереду обидва запасних колеса – це повинно було дати йому перевагу на чотирнадцятій спецділянці, однак після нього екіпажу треба було проїхати ще два допа і він міг просто залишитися без коліс. Леб ж вирішив почекати і зробити заміну перед СУ15.

У потрібний момент Хірвонен пішов на ризик, а Леб перестрахувався і програв гонку

Гонщики проїхали чотирнадцятий доп, на якому фін «привіз» французу вісім секунд. Перед п’ятнадцятий спецділянок Себ змінив колеса і, по ідеї, повинен був отримати аналогічне перевагу, але цього не сталося. Навіть новенькі, з голочки, передні покришки не змогли компенсувати зношені донезмоги задні. І Себ, замість того, щоб відіграти втрачені секунди, навпаки, «злив» ще вісім. Так, попереду ще залишався цілий день і п’ять недільних спецділянок, але, як стало ясно вже після фінішу, саме в цей момент Мікко і виграв Ралі Швеції 2010 року.

У неділю Леб і Хірвонен спочатку показали практично однаковий час – розрив у два десятих більш характерний для «Формули-1″, ніж для WRC, – а на другому недільному допі француз «причесав» замет, після чого вважав за краще їхати «на доїзд» . Фінн спочатку не повірив своєму щастю, здобув «про всяк випадок» ще кілька перемог на спецділянках, але, побачивши, що Себ скинув темп, також дозволив собі розслабитися.

Таким чином, Мікко Хірвонен став першим пілотом, який отримав за перемогу 25 балів у скарбничку особистого заліку – з цього року FIA ввела нову систему нарахування очок. Крім того, фіна особливо порадували ще дві речі: по-перше, він вперше в своїй кар’єрі захопив лідерство в чемпіонаті вже з першого етапу, а, по-друге, йому розповіли цікавий факт. Виявляється, свого часу, вперше вигравши Ралі Швеції, Маркус Гронхольм і Себастьян Леб в тих же сезонах ставали чемпіонами світу. Чомусь здається, що Мікко не проти продовжити цей ряд.

Райкконен заслужив похвалу від «Сітроєна» і … критику від шведських журналістів

А тепер окремо розповімо про дебютант команди «Сітроен-Юніор» Кімі Райкконена. Фінський пілот вийшов на старт шостого ралі в своєму житті, причому всього другий раз за кермом «Сітроєна» C4 WRC. Гонка для «Айсмена» була насичена подіями: на другому спецділянці він був змушений близько десяти кілометрів проїхати буквально наосліп слідом за Халідом Аль-касі, на шостому кілька разів вилітав, і в підсумку посадив машину на днище. На наступні півгодини Кімі був змушений перекваліфікуватися з гонщика в … ну, загалом, копав сніг. Відкопали, Райкконен доїхав спецучасток, а потім без пригод закінчив перший день на 47 позиції. У суботу він знову побував в снігу, але відбувся втратою однієї хвилини. І, нарешті, у неділю також не уникнув сніжного полону.

На фініші ралі чемпіон світу «Формули-1» був тридцятих, заслужив похвалу від керівництва «Сітроен-Юніор» і … жорстоку критику шведських журналістів і деяких членів команди організаторів ралі. Втім, їх можна зрозуміти – кілька молодих і швидких шведських гонщиків сидить без контрактів та спонсорів, а фін прийшов на все готове і не показав нічого видатного …

Співати дифірамби на адресу хокеїстів збірної Росії після 8 голів у ворота Масальскіса так само безглуздо, як і пригощати їх критикою за два пропущених шайби і кілька помилок в обороні. Ще до початку турніру, задовго до оголошення складів команд, не виникало сумнівів у те, що дружина В’ячеслава Бикова досягне потрібного результату і зробить це без особливих проблем. Так, насторожували сміливі заяви тренера латвійців, трохи відволікала весь цей галас навколо олімпійської збірної, з харчуванням от не відразу розібралися, але прибалти в останні роки стали для росіян зручним суперником.

Перед матчем Олег Знарок розповідав, що латвійська команда буде грати як його ХК МВС – одне з відкриттів сезону в КХЛ. На ділі ж у першому періоді збірна Латвії часом нагадувала інший підмосковний колектив. Чи то від сильного хвилювання, чи то від бажання потрапити в об’єктив телекамери її гравці вважали своїм обов’язком поштовхатися з зірковими суперниками, і ні до чого хорошого це не призвело. Рекіс ледве встиг покинути лавку для штрафників, як Заріпов відкрив рахунок. Латвійцям ще пощастило, що Биков ще не визначився з тим, як саме виглядатимуть спецбригади росіян по реалізації чисельної більшості.

Перед матчем Олег Знарок розповідав, що латвійська команда буде грати як його ХК МВС

Тривоги щодо того, потягнуть гравців, що представляють клуби КХЛ, рівень Олімпіади, розвіялися в першій двадцятихвилинці. Звичайно, широкомасштабних висновків по одному матчу – та ще з не найсильнішою командою – робити не варто, але ні Заріпов з Зінов’євим і Морозовим, ні ветерани Федоров і Козлов на тлі супернападающіх з НХЛ не тушувалася. Радулов, як здалося, взагалі шалено скучив за грою на маленьких майданчиках. Він з такою енергією втовкмачував суперників в борти, що за латвійців в якийсь момент стало страшно. Олександр і гол забив такий трудовий – «радуловскій», не вимкнули з боротьби на п’ятачку. На тлі інертного Афіногенова форвард «Салавата» виглядав набагато цікавіше, нехай і провів більшу частину матчу в четвертому ланці. Стало ще зрозуміліше, навіщо Биков запросив в збірну Федорова. 40-річний «дядько» організував два перших шайби, заспокоївши команду.

Тріо Заріпов – Зінов’єв – Морозов, яке, де б не грав Сергій, будуть називати «казанським», загалом, нічим не здивувало. А чого ще було чекати від хлопців, яким для налагодження ігрових зв’язків потрібно провести разом пару тренувань? Нічого дивного в тому, що саме вони яскравіше інших ланок виглядали в більшості, немає. Нікулін порадував не тільки результативною передачею в одній з перших змін і клацанням, мало не зінуті поперечину латвійських воріт, а й зразковою поведінкою. Всього одне вилучення за матч. Так тримати, Ілля!

Ще один Ілля – Ковальчук – як, втім, все його трійка, спочатку з гри випадав. Новоспечений нападник «Нью-Джерсі» біг направо, а Малкін пасував наліво. Афіногенов тягнув шайбу від воріт до воріт, а його партнери стукали ключками по льоду в очікуванні передачі. Перше, якщо вірити протоколу, ланка росіян часто кидало і навіть забив пару голів, але їхня гра залишила змішане враження. Суперсвязка Сьомін – Овечкін відзначилася закинутими шайбами у надзвичайно потрібний час – перед першою перервою, збільшивши зачепив до 3:0, і одразу після голу Васильєва, коли латвійці могли стрепенутися. Дацюк обманював всіх, коли говорив, що йому не встигнути за бистроногій форвардами «Вашингтона». Якби вони опинились трохи моторніші, у графі «результативні передачі» у Павла була б цифра 3, а не одиничка, та й в обороні лідер «Детройта» відпрацьовував за двох.

Дацюк обманював всіх, коли говорив, що йому не встигнути за бистроногій форвардами «Вашингтона»

Проблеми ті ж, що були рік, два, чотири, вісім років тому. Доводиться змиритися з думкою, що російські захисники не можуть обходитися без помилок, голи у більшості забиваються завдяки індивідуальним діям і частці везіння, а не в результаті награних комбінацій. У матчі з Латвією Биков перепробував всі можливі і неможливі поєднання, але тільки так – методом проб і помилок – він міг усвідомити, що замість того ж Корнєєва в спецбригаду більшості краще ставити Гончара або Маркова.

У 2006-му на старті Олімпіади росіяни програли словакам, а в 2002-му – пропустили чотири шайби від білорусів. У 2010-му, не дивлячись на розгром латвійців, на адресу збірної Бикова також будуть випущені стріли з критикою. Незадоволені грою російської команди знайдуться завжди. Хоч з яким рахунком вона не перемагала.

Однак мене записали тільки до групи здоров’я, а не у спортивну секцію. Почалися трудові будні. Нам повідомили, що раз на півроку будуть проводитися змагання серед всіх груп здоров’я (всього було 4 групи дівчаток віком від 5 до 8 років, приблизно близько 50-60 дітей). І що тільки та, яка займе перше місце на цих змаганнях – буде переведена в групу з художньої гімнастики. І я неодмінно хотіла виграти ці змагання, хоча і розуміла, що це буде ох як не просто. Потрібно було дуже багато тренуватися, скинути вагу, розтягуватися. Я просила маму, щоб вона не давала мені їсти, залишалася після тренувань і займалася додатково, розтягувалася і качала прес будинку. З татом бігали вечорами. Півроку пролетіли дуже швидко. І ось мої перші в житті змагання. Суддями були дівчата-гімнастки з цієї ж школи. Вправи були самі примітивні, але їх потрібно було виконати зі 100 відсотковою точністю і не допустити жодної помилки. Моїм суперницям це вдалося краще, ніж мені і я була всього лише 5-ий. Але як не дивно, я не зламалася від першої невдачі. Мене на цих змаганнях помітили і відзначили почесною грамотою “За волю до перемоги!”. Для мене це стало особливим стимулом, і я почала завзято готуватися до наступних змагань.

Мій праця не залишився непоміченим, наступні змагання, що проводяться серед груп здоров’я, я виграла, і мене зарахували до групи з художньої гімнастики. Мені було вже більше 8 років. Багато хто мої однолітки до 8 років вже отримали дитячі розряди, а я лише тільки починала вивчати вправи. Я не вважалася перспективною гімнасткою і все через те, що я була досить повні і не виворотного від природи. Але тоді мій перший тренер повірила в мене, скоріше в мій упертий характер і в уміння досягати поставлених цілей. Ще були і деякі природні дані: розтяжка (я сідала на всі три шпагату), гнучкість, хороша координація і реакція.

Так як я пізно почала серйозно займатися гімнастикою, мені в перші роки дуже важко давалася робота з предметами. Мені потрібно було надолужувати згаяне час. Тренувалася дуже багато. Розпорядок був дуже жорсткий. З ранку до школи, потім бігом додому, на ходу завжди перекушували і бігом на тренування. Тренування в середньому були по 4-5 годин 6 днів на тиждень. Головна приповзав просто без сил, робила уроки, їла і спати. І так шість разів на тиждень. У неділю у нас був вихідний. В основному, в цей день я готувалася до школи або відвідувала театр Опери та балету (для мене це було справжнє свято!). Балет дуже схожий на художню гімнастику – ті ж граціозні руху під музику, тільки в гімнастиці вправу ускладнюється присутністю предмета. І іноді по неділях ходила в бібліотеку і прослуховувала платівки і касети з музиками, шукала підходящу мелодію для вправ.

Взагалі, ритм гімнасток дуже складний і все залежить від того, наскільки вдало вона зможе розпланувати свій день. Коли я стала дорослішою, я почала знаходити час і на невеликий обідній сон після школи, це давало змогу більш ефективно проводити тренування. А взагалі хочу сказати, що систематичні тренування навчили мене цінувати кожну вільну хвилинку.

Коли мені виповнилося 10 років я почала виступати на міських, а потім і на обласних змаганнях. Взагалі, за натурою я людина-боєць, але так як досвід виступів був ще дуже маленький, то в основному на змаганнях я не показувала все, на що здатна. Але я не здавалася, а приходила в зал і виправляла допущені втрати і помилки на змаганнях.

Мої тренування, як і тренування подруг по команді, відбувалися приблизно таким чином: кожне тренування починається або з розминки, або з хореографії, які за часом, можуть займати від 20 до 40 хвилин. Хореографія включає в себе розминаючої вправи для стоп, колін, які зміцнюють вправи на розтяжку, гнучкість, расприжка, загалом, це своєрідний комплекс “розігріваючих” вправ, які готують гімнастку для роботи з предметами. Потім настає безпосередньо робота. Спочатку, знову ж таки, йде розминка, повторення елементів з вправи, відпрацювання зв’язок, а потім починаються прогони. За тренування одне і те ж вправа може повторюватися і 3, і 10 разів. Все залежить від твоєї зібраності, від кількості допущених помилок і втрат предмета. Якщо були допущені втрати предмета, то кожна втрата відпрацьовується як мінімум 20 разів, а тільки потім ти стаєш на новий прогони. Тобі дозволять взяти новий предмет, якщо тренер прийняв у тебе вправу і він повністю задоволений твоїм виконанням. Якщо він знає, що ти можеш зробити краще, то ти будеш повторювати цю вправу стільки разів, поки не покажеш все, на що, здатна на сьогоднішній день і поки не виправиш всі зауваження тренера. За тренування ми встигали відпрацювати 2, а іноді й 3 предмета. Закінчуються всі тренування або вправи на розтяжку і гнучкість, або підкачкою (силові вправи для м’язів живота, ніг і рук), або вправами з акробатики. Ще обов’язковим було зважування до і після тренування – контроль ваги – це найбільша моя зненавиджена процедура, тому що я ніколи не була худенькою дівчинкою.

Минали дні, я багато, дуже багато тренувалася, і поступово перетворювалась з гидкого каченя на справжню гімнастку. Ось і в моєму активі з’явилися перші грамоти і перші медалі! Я один за одним отримувала розряди і до 12 років я отримала звання кандидат у майстри спорту з художньої гімнастики. За ці два роки я відчула на собі і гіркоту поразок, і солодкі хвилини перемог. У 12 років я стала чемпіонкою своєї країни серед дівчат 1978 року народження. Неодноразово ставала чемпіонкою області і міста, і буквально протягом двох наступних років я неодмінно перебувала в трійці лідерів. Для мене це був справжній тріумф, пік моєї кар’єри. Я об’їздила всю країну, виступала на відкритих міжнародних турнірах в Україні, Росії, Молдавії. У 13 років я виконала розряд майстра спорту з художньої гімнастики і досягла того, що здавалося б, було нереальним для дівчинки з моїми фізичними даними.

Хочу додати, що змагання серед гімнасток проводяться як особисті (індивідуальні), так і групові (раніше це був виступ шести гімнасток, на сьогоднішній день п’яти гімнасток на килимі одночасно). Приватні вправи проводяться з п’ятьма предметами: скакалка, обруч, м’яч, булави, стрічка і б / п (виступ без предмета). Виступ супроводжується музикою. Ще дуже важливим атрибутом гімнастки є її купальник (останнім часом гімнасткам дозволено виступати ще й у спідничках і в комбінезонах), зачіска, макіяж і відповідність всього цього з предметом, музикою і самої композицією вправи. А групові вправи можуть проводитися як з одним предметом, наприклад шість м’ячів, шість стрічок, так і з комбінованими предмети – три м’ячі і три скакалками, чотири обруча і дві пари булав. Коли на майданчику перебуває шість гімнасток, вони всі як один, повинні бути в однакових купальниках, з однаковими зачісками і з однаковими предметами.

І мої виступи теж не обмежилися лише індивідуальними (особистими). Ще зовсім юною гімнасткою мені дуже подобалося дивитися, як на килим виходять шість практично однакових гімнасток і в такт роблять одну вправу. Цей вид виступів мене дуже захоплював, адже саме він дозволяє розкритися гімнастці на всі 100 відсотків і довести, в першу чергу, самій собі, що вона на щось здатна. І мені запропонували спробувати стати однією з “групповічек”. Спробувати – тому, що не кожна хороша гімнастка здатна виступати у групових вправах і бути справжньою групповічкой, оскільки тут, крім індивідуальної майстерності, необхідний ще дух колективізму, вміння відчувати лікоть партнера. Потрібно не тільки тренувати і виступати всім разом, але жити і дихати всім як один. Тільки тоді можна досягти найвищої точки майстерності у групових вправах. І для мене це виявилося все настільки близько, що на перших же зборах мене обрали капітаном нашої збірної команди по групових вправ … Хочу сказати, що з дівчатами ми “з’їли не один пуд солі”. Ми всі були дуже різні, аж до того, що були з різних міст, відповідно, всі були вихованкам різних шкіл і тренерів, і кожна була краща в своєму місті або клубі. Це була збірна команда області у групових вправах. Кожна гімнаста була особистістю, а у групових вправах ти повинна своє особисте “я” відсунути на другий план, а на перший план висунути “команду”. Нам, щоб досягти позитивних результатів у своїй справі, в першу чергу, потрібно було навчитися бути командою в повному розумінні цього слова.

За 2 місяці до змагань у групових вправах нас збирали на збори і починався процес створення композиції. Це один з найважливіших моментів, від якого залежить майбутній результат змагань. Композицію нам складав головний тренер нашої області, тренери всіх дівчаток, хореограф і, звичайно, ми самі вносили безпосередній внесок в композицію. На складання йшло близько місяця, а потім починалася відпрацювання композиції. У такі дні ми тренувалися більше, ніж відпочивали. У нас була націленість тільки на перемогу, але щоб перемогти – треба дуже багато тренуватися не шкодуючи сил. І кожна з нас викладалася не на 100 відсотків, а на всі 150, тому що всі ми розуміли, одна справа – підвести тільки себе, а інша справа – підвести всю команду, всіх дівчат по команді і всіх тих людей, які вкладають у нас душу , коли тренують нас і чекають зворотної віддачі (результатів).

Режим у предсоревновательний період був дуже жорсткий, особливо жорстко контролювався вагу і наш фізичний стан. Тренування були по два рази на день, з обіднім перервою на відпочинок. У зал ми приходили до 8 ранку, а йшли в 9, а бувало і в 10 вечора. У середньому тренувалися по 8-10 годин на день. Були і сльози втоми, і розчарування, коли відпрацьовували один складний елемент цілу тренування, а в підсумку так і виходили з залу не відпрацювавши його до досконалості. Приблизно за тиждень до змагань у нас проводилися показові тренування зі здачею групового вправи перед усіма тренерами і гімнастками нашої області, нам давали останні настанови і бажали удачі! Ох, як вона необхідна всім гімнасткам під час змагань!

Кожні змагання завжди викликають сплеск емоцій і кожна з нас справлялася з ними по-різному. Одні перед змаганнями абсолютно спокійні, а інші переживають справжній стрес.

Але ось залишаються лічені хвилини до виходу на майданчик, ми всі в однакових купальних нарядах, з однаковими зачісками, однаково нафарбовані, даємо останні напуття один одному. Ми готові “до бою”, готові вийти на майданчик і показати все, на що здатні. Показати наша праця і поборотися за призові місця.

Повідомляють, що на майданчик запрошується збірна команда нашої області. Звучать перші акорди музики і ми займаємо місце на майданчику. От і почалася наша композиція довжиною в 4 хвилини (індивідуальне вправу до 1мінути 30 секунд). Кожен вдало зроблений елемент, кожна безпомилково зроблена перекидання, додають впевненості. Нам не дано право на помилку, інакше всю нашу працю до сьомого поту пропаде даром. Якщо вправа веселе, ми повинні посміхатися (і робити це треба якомога природніше), рухатися в такт музиці, тобто ми не повинні показувати суддям, якої праці нам варто виконувати саме так, а не інакше наше вправа. І ось вже остання перекидання, останній елемент, останнє па. Наша композиція закінчена і тепер останнє слово залишається за суддями. Те, з яким хвилюванням ми чекаємо оголошення наших оцінок важко передати словами. Ми стоїмо, взявшись за руки, і начебто, чекаємо вироку в суді. Досить часто після оголошення оцінок були сльози гіркоти, образи, що не все зробили, на що були готові, але ще частіше були сльози щастя! Я неодноразово в складі групової команди нашої області ставала срібним та бронзовим призером чемпіонату і кубка країни! Це була найвища оцінка нашої праці!

Через 10 років тренувань, я дуже вдячна своїм батькам, що вони привели мене на гімнастику і підтримували мене на всіх змаганнях, моєму першому тренеру, що побачила в мені гімнастку, моїм всім наступним тренерам, хореографа, акомпаніатор і всім дівчатам, з якими разом тренувалася і виступала, а особливо дівчатам по команді – “групповічкам”!

Победителей награждал директор клуба «ВикКорт» Алена Светова.

Автор: Леонид Александрович Жуков

1908. ПЕРШІ СКАНДАЛИ І ПЕРШЕ ЗОЛОТО

Олімпійська історія фігурного катання почалася ще за 16 років до перших зимових Ігор. У Лондон приїхав 21 фігурист із шести країн. Серед них було, в тому числі, 11 британців і один представник Російської імперії, в якій тоді ще не був утворений Олімпійський комітет. Саме про це представника і піде мова нижче. Ще до приїзду на Туманний Альбіон Микола Коломенкін, на міжнародних змаганнях виступав під псевдонімом Панін, мав на своєму рахунку перемоги на чемпіонатах країни з фігурного катання, стрільби з пістолета та стрільби з бойового револьвера. На штучному льоду Prince’s Skating Club, розташованому в лондонському районі Найтсбридж, уродженець села паскудний Воронезької губернії взяв участь відразу в двох видах програми.

У чоловічому одиночному катанні у нього були непогані шанси на медаль, але із-за вкрай необ’єктивного суддівства наш співвітчизник був змушений відмовитися від продовження боротьби. Справа в тому, що суперникам явного фаворита змагань шведа Ульріха Сальхова, назавжди увійшов в історію завдяки винайденому їм стрибка, з разу в раз занижували оцінки. І це не дивно. З п’яти арбітрів двоє були шведами (один з них представляв Великобританію), а суддя зі Швейцарії був особистим другом багаторазового чемпіона світу. Панін подав протест, але його навіть не стали розглядати – довелося знятися.

Зате в іншій дисципліні, що передбачала виконання на льоду спеціальних фігур, перевага Миколи Олександровича було беззаперечним. Передбачаючи невигідне для себе розвиток подій, Сальхов завбачливо взяв самовідвід. Росіянин ж представив суддівської комісії неймовірно складні малюнки фігур – ті просто не повірили, що все це можна виконати. Яке ж було їх здивування, коли Панін втілив свої плани в життя з бездоганною точністю. Перше місце йому було забезпечено. Таким чином, 29 жовтня 1908 офіційно вважається датою першої перемоги нашої країни на Олімпійських іграх.

1912-1960. Томливе очікування

Після тріумфального початку в Лондоні настав тривала перерва. У 1912 році в Стокгольмі фігурного катання на Олімпіаді не було, в 1916-му не було самих Ігор, прийняти які планував Берлін – йшла Перша світова війна. Через чотири роки кращих фігуристів світу прийняв бельгійський Антверпен, але росіян серед учасників змагань не виявилося – у нас вирувала громадянська війна.

Дебют Радянського Союзу на зимових Олімпіадах відбувся в 1956 році в італійському Кортіна-д’Ампеццо, правда наші співвітчизники брали участь лише у змаганнях з лижного спорту, швидкісного бігу на ковзанах і хокею. Фігуристи дебютували в 1960 році в каліфорнійському Скво-Веллі, причому тільки в парному катанні. Успішним цей дебют назвати не можна. Станіслав Жук, що згодом став видатним тренером, зі своєю дружиною Ніною зайняли шосте місце, а ще один сімейний дует Людмила Білоусова та Олег Протопопов – дев’ятим.

1964. ПЕРША РАДЯНСЬКА ПЕРЕМОГА

М’яко кажучи, не найбільш вдалим вийшло і перша поява на Іграх радянських одиночників. В Інсбруку учень Станіслава Жука Валерій Мєшков отримав травму під час тренування і змушений був відмовитися від участі в турнірі. Зате в Австрії було видобуто довгоочікуване золото в парах. На вищу сходинку п’єдесталу піднялися Білоусова і Протопопов, на 8 десятих бала випередивши головних фаворитів – Маріку Кіліус і Ханса Юргена Баумлера з Об’єднаної команди Німеччини.

Цікаво, що в 1966 році у німців відібрали срібні медалі. З’ясувалося, що вони підписали професійний контракт ще до початку Ігор, а виступати на Олімпіаді могли лише любителі. Правда, в 1987 році шестиразовим чемпіоном Європи і дворазових чемпіонів світу реабілітували, повернувши їм заслужені нагороди. Що стосується другого радянського дуету – молодшої сестри Станіслава Жука Тетяни з Олександром Гавриловим, то бронзові призери світового та континентального першості 1963 фінішували п’ятими.

1968. ПАРИ продовжує радувати

У французькому Греноблі Людмила Євгенівна та Олег Олексійович повторили свій феноменальний успіх. Після відходу з любительського спорту Кіліус і Баумлера вони не зазнали жодної поразки і по праву вважалися основними претендентами на перемогу. У підсумку Білоусова і Протопопов виграли і коротку, і довільну програми. На другій позиції кожного разу залишалися Тетяна Жук і її новий партнер Олександр Горелик, до того моменту вже встигли завоювати із срібла та бронзі на чемпіонатах світу та Європи. Майбутні легенди тренерського цеху Тамара Москвіна та Олексій Мішин замкнули п’ятірку найсильніших.

У чоловічому та жіночому одиночному катанні все було набагато скромніше. Час 22-річного Сергія Четверухін і 18-річного Сергія Волкова тоді ще не настав. Москвичі задовольнялися дев’ятої та вісімнадцятого рядками підсумкового протоколу відповідно. Детально говорити про 17-річній Олені Щеглово і 16-річній Галині Гржибовський і зовсім не варто. Їх слід в світовому фігурному катанні можна розгледіти хіба що за допомогою потужної лупи.

1972. ПОЧАТОК ЕПОХИ Родніна

За всю свою спортивну кар’єру Ірина Костянтинівна на серйозному рівні програла лише тричі. На чемпіонатах СРСР 1968 і 1969 років вона з Олексієм Уланова була третьою, пропустивши вперед більш сильні на той момент пари – Бєлоусову і Протопопова, а також Москвіна та Мішина. Крім того, вперше виїхавши за кордон на континентальну першість 1968 року в шведський Вестерос, Родніна зайняла п’яте місце. Після несподіваного тріумфу на ЧЄ-1969 в Гарміш-Партенкірхені вона почала вигравати всі без винятку. Три Олімпіади, 10 чемпіонатів світу (підряд) і 11 першостей Європи – список вражає.

Втім, до Ігор в японському Саппоро загострилося суперництво Родніної і Уланова з другої радянської парою – Людмилою Смірною і Андрієм Сурайкіним. На льоду Makomanai Indoor Skating Rink між ними зав’язалася запекла боротьба. Не обійшлося без серйозних помилок перших номерів збірної. Так, у короткій програмі Уланов замість обов’язкового подвійного сальхова зробив тільки одинарний, а у довільній Родніна помилилася на каскаді стрибків. У підсумку Смирнову і Сурайкіна підопічні Станіслава Жука випередили всього лише двома голосами суддів. 16-річна Ірина Черняєва і 17-річний Василь Благов розташувалися на шостому рядку.

Перший серйозний прорив відбувся в чоловічому одиночному катанні. Прийшов зоряний час Четверухін, що дістався до олімпійського срібла. У довільній програмі результат ще одного учня Жука і зовсім був кращим. Якщо б не порівняльна невдача у виконанні обов’язкових фігур, оцінки за яке мали велику питому вагу, цілком можна було розраховувати на перемогу. Цікаво, що Сергій за свою кар’єру тричі ставав друге на чемпіонатах Європи і двічі – на планетарних форумах, всякий раз пропускаючи вперед чеха Ондрея Непелу. Та ж сама історія відбулася і в Саппоро.

Розчарованими радянські глядачі залишилися лише за підсумками жіночих змагань. Нашою єдиною учасницею була Марина Саная – дочка футбольного воротаря Вальтера Саная, що став в 1949 році чемпіоном СРСР у складі московського «Динамо». 13-річна фігуристка зайняла передостаннє 18-е місце, випередивши лише представницю Південної Кореї. Згодом Марина Вальтеровна стала арбітром і представляла Росію на Іграх-2002 в Солт-Лейк-Сіті, а також займала посаду головного тренера збірної.